Таврія

СЕЛО І НАСЕЛЕННЯ. На місці нинішнього села Таврія близько 1882 року виник спочатку маєток Ебенгоф. Його власником був Енс Іван Гергардович, який помер у 1915 році. Потім тут господарями були Енс Катерина Іоганівна і Енс Олена Вільгельмівна.

На повітових картах 1889 і 1911 років є хутір Енс.

Зокрема, у маєтку Ебенгоф був будинок із 16 кімнат, 16 інших споруд.

Є письмова згадка і про те, що К.І. Енс та О.В. Енс у 1917 році переїхали до Мелітополя. Після революції 1917 року і закінчення громадянської війни землі цього маєтку, площа яких складала 1294 десятини, були націоналізовані, а у 1921 році на території колишнього маєтку виникло селище Ебенгоф.

У 1932 році воно змінює свою назву і стає населеним пунктом радгоспу «Соцземлеробство», а у післявоєнні роки його перейменували на селище Соцземлеробство. 10 листопада 1957 року було взято на облік населених пунктів (як пропущене до нього). У1958 році це село назвали Таврією.

Населений пункт спочатку мав невелику кількість жителів, але з роками їх кількість зростала. Так, наприклад, у 1938 році тут нараховувалося 100 жителів, а у 1959 році -168 жителів.

21 квітня 1967 року до селища Таврія було приєднано с. Новоукраїнку (тепер це північна частина цього селища). Це стало основною причиною того, що у 2001 році у Таврії кількість населення зросла до 698 чоловік.

Походження назви цього села досить просте і зрозуміле. Воно розташоване серед таврійських степів. А тому й назвали його мешканці Таврією.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. Воно було основним у маєтку Ебенгоф. Є письмова згадка про те, що до революції 1917 року його господарі мали 1294 десятин землі, 64 коня, 121 вола і 30 корів.

Після закінчення громадянської війни на націоналізованих землях було створено радгосп «Ебенгоф». 02 липня 1932 року відбулися зміни статуту господарства і його перейменовують у радгосп «Соцземлеробство». До радгоспних земель увійшла і частина земель колишнього сусіднього маєтку Зудерман.

У період створення радгосп мав 3100 га землі, 200 голів великої рогатої худоби, у тому числі 80 корів, біля 2000 свинопоголів'я, у т.ч. 260 свиноматок.

З середини 1930 років до 04 січня 1965 року радгосп «Соцземлеробство» входив до Мелітопольського району.

У другій половині XX століття радгосп «Соцземлеробство» мав високі показники з виробництва сільськогосподарської продукції. Завдяки успішній господарській діяльності у господарстві створили належну виробничу базу, побудували багато об'єктів соціальної сфери і, зокрема, житла. Ось лише неповний перелік цих об'єктів: будинок культури, дитсадок, магазин, їдальня. Об'єктивною оцінкою позитивних зрушень, які відбулися у радгоспі, є присвоєння його директору С.І. Стасенку почесного звання - Заслужений працівник сільського господарства у 1970 році.

Після переходу до ринкової економіки у господарстві відбулися організаційно-правові зміни. І стало воно державним господарством «Соцземлеробство».

СОЦІАЛЬНА СФЕРА. Будь-якої згадки про її існування у нинішній Таврії до 1917 року не виявлено. Та й які об'єкти могли бути у маєтку і навколишніх хуторах окрім житлових і виробничих? Розвиток цієї сфери став можливим лише за часів радянської влади, зокрема, за передвоєнні і післявоєнні роки. Свідчить про це наступне.

Школа, яка була спочатку початковою, згодом стала семирічною, а потім восьмирічною. В останній чверті XX століття цей заклад освіти став середнім. Сьогодні у селі працює Таврійська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.

Суттєво зміцнилася матеріально-технічна база культурно-освітніх закладів. Справжньою окрасою села став сьогодні сільський будинок культури. Працює у Таврії і бібліотека. Є у селі і фельдшерсько-акушерський пункт.

ЗАГАДКИ ІСТОРІЇ. Неподалік села Таврія є курган, який називається Гострою могилою. Зокрема, і в інших районах нашої області є земляні насипи з такою ж назвою. Напевне це викликано формою цих курганів. З огляду на те, що у давні часи кургани насипалися неподалік від шляхів (при похованні знатної людини чи для несення козаками прикордонної служби) виникає запитання. А біля якого ж шляху з'явилася колись Гостра могила? Чи не проходив тут неподалік славнозвісний Муравський шлях, по якому татари після набігів на українські та російські землі гнали полонених у неволю? Чи, може, у цій місцевості колись мандрували чумаки?

Відповіді на ці питання повинні знайти місцеві краєзнавці. При бажанні зробити це нескладно. Адже сьогодні навіть школярі мають доступ у мережу Інтернет. А вона робить доступними для всіх багато історичних джерел. Хочеться сподіватися на те, що у Таврії знайдеться небайдужа людина і розкриє цю загадку історії.

О. ФЕДОРОВ