У країні, де через політику гинуть люди,не можна бути « в політиці» чи « поза політикою». Можна бути або громадянином або овочем.

С. Вакарчук

   Наша подорож почалася зі складу в Запоріжжі,де ми купуємо берці. Знову зустріли маму бійця з АТО, вже як рідні,обіймалися. Минулого разу залишали для ії сина комплект термобілизни і флісову кофту. Все дійшло до адресата. За розмовою виявилося, що ії син «кіборг» з Донецького аеропорту. Просила попередити про наступну поїздку, хоче напекти хлопцям пиріжків. Декілька годин дороги по ямам і ми у Волновасі. У місті тихо, поменшало військових. По дорозі вже знайомі села,широкі степи. Ми заморені, але з відчуттям виконаного боргу. Кожен наш приїзд для них- це прояв уваги суспільства до військових, це можливість бути почутим. А ще це шматочок звичайного життя. Там цього дуже не вистачає, а вони цього заслуговують. Звичайні герої і дорослі чоловіки зі своїми долями, побоюваннями, думками. Там воюють прості хлопці, не тільки метр дев’яносто, з ніг до голови в броні. Саме вони цілодобово сидять під землею у час обстрілів,відбиваючи атаки тим, що є в наявності.